Осінь. Спогад з 2016.

* Часто, соціум примушує нас бігти до вершин, стати вершиною, зіркою, вищим у кар'єрі, соцстатусі, бізнесі чи грошах.
*І ми біжимо… Ми усі хочемо стати горами та вершинами, а якщо йдемо в зворотній бік, то часом виглядаємо дивакуватими  (і добре, якщо тільки так, бо у деяких ситуаціях по дорозі вниз у спину летить каміння).
*І у цій гонці наввипередки з часом ми забуваємо, що на вершині завжди холод та сніг. Забуваємо - як це бути собою. І я забуваю. Забуваю, що я ріка. Бурхливий стрімкий потік… І мені не треба бігти вгору, - мені униз!
*І тільки коли я все відпускаю - все трапляється саме собою. І Я трапляюсь. І ніщо тоді не може стати перешкодою, вода знаходить свій шлях між камінням.
*Тільки коли проявляється моя істинна сутність, я втікаю (від слова "текти";)) у зворотньому напрямку.
І одного дня, так просто, без зусиль, моя ріка зіллється з величезним океаном. І я стану океаном: з рибами  дельфінами та коралами. Це все буде всередині мене. І нехай поки що, я лише маленький струмок.
*Усі ми різні. Усі ми поля, дороги, квіти, озера, дерева, ріки, мурахи, котики, тигри, бегемоти ;), хтось може бути і горою. Ось тільки ми точно не суцільна коса з однакових вершин. В цьому краса Землі. В цьому і наша краса.
*Бути собою - це проявляти світло в собі, як на колишній фотоплівці . І ось тут вступає в гру усвідомленість, щоб цю плівку не засвітити ;). 
P. S. І не будьте такими серйозними, перечитуючи мій несерйозний текст.


2017.
Я - ріка. Як добре, що я ріка. Я взяла свій початок високо в горах і двічі мені довелось стрибати з висоти водоспадом. Думала, що розіб'юся, але я ж ріка.

  #усімдобра #моїжиттєвіістини #бутисобою #усвідомленість #проявленість #бурхливийпотік #вершина #океан #краса

Текст зі старого інста, що заблокувався.

Осінь. Спогади з 2016.

 

Осінь 🍂 потрібна для того, щоб побачити що ж там, всередині отих зелених їжаків...
А там..., а там... Під колючою броньою гладесенька шоколадна 🌰душа!
І ніхто її не побачить, доки не настане осінь. І не варто її нікому показувати, доки вона не зміцниться 💪та не стане гладенькою.
Осінь показує, що ж там всередині... І якою б колючою не була броня, вона тріскає, бо душа виростає і більше не вміщається в ній.
Осінь як лакмусовий папірець перевіряє нас на міцність, на зрілість, на усвідомленість...

  

 #осінь #осіннійнастрій #душа #роздуми #шоколаднадуша #життя #моїжиттєвіістини

Дощові черв'яки

   В дитинстві я вірила, що дощові черв'яки падають з неба.
   Все логічно.
   Після дощу ми часто бігли міряти калюжі і я спостерігала, що на дорозі було багато черв'яків. Тому моїм висновком стала непохитна віра - що вони падають з неба разом з дощем, ну звідки ще їм взятись? цікаво, що я не здогадалась запитати про це у дорослих, просто вірила собі і все.
   Коли ми стали вчити уроки біології, а це вже не зовсім дитинство ;), я дізналась що черв'яки вилазять із землі, бо коли йде дощ то їхні нори заливає водою і їм нічим дихати, ну щось таке. Це було для мене сильним шоком. Не знаю чому. Можливо мені просто хотілось вірити у щось незвичайне і трохи не логічне. Це для мене було важливим. Та й зараз важливо. Придумати щось чудернацьке, вхопитись за це як за ниточку. Іноді я думаю, що це моя рятувальна срібна нитка на якій тримається душа :) і без неї ніяк.
   А ще коли йшов дощ, і я під парасолькою ходила в школу, кожного разу я роздумувала, якщо черв'яки падають з неба з дощем, то чому вони не падають на мою парасольку? все логічно, дійшла я тоді висновку, вони просто падають вночі. тому люди вночі сплять, а не гуляють.